Справжнє кохання до себе трошки не таке, яким ми звикли його вважати: це не агресивне бажання ставити себе на перше місце і робити лише те, що тішить власне твою натуру. Насправді, це адекватне бажання дбати та піклуватись про інших та нести світло добра світові. Проте, тренди проти. Тренди кажуть, що як нас не приймають такими, як є - це не наші люди (хоча приймати безумовно мусять лише батьки), якщо ми не робимо все що заманеться - життя іде повз (хоча насправді сенс завжди в іншому). Тренди проти. Нервова система наче згодна, але чомусь кількість стресу зростає. Навіть якщо здається, що ми дуже себе любимо. Тож що не працює в цьому колі?